наст. стор.>
Якщо жити у хаті, що скраю,
Не часто з людьми говорити
(здалека та через марлю),
То можна їх полюбити.
За віконцем весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині
Пролетіло життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю горілку
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не кат, не злочинець.
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, є українець
Якщо сала не їстиму я.
Розкажи, снігуронька, де була?
Розкажи-но, люба, з ким спала?
наст. стор.>
